<< Главная страница

ПОБО&IUML;ЩЕ В СIЧI



Категории Володимир Малик ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал (Уривок з роману Фiрман султана) 1 Султан отримав лист вiд знахабнiлих запорожцiв. Полоненого козака Драгомана, що читав його i перекладав, стратили. Лист султан спалив. Розгнiваний намiсник бога на землi поклявся знищити Сiч. Наприкiнцi грудня кримський хан iз сорокатисячною ордою, i п'ятнадцятьма тисячами яничар (Яничари — регулярна турецька пiхота), i досвiдченими провiдниками пiдходив до Сiчi. Вирiшено у Бахчисараï розгромити Сiч взимку, коли козаки роз'ïжд-жаються по зимiвниках, а залишається тiльки охорона шiстсот — сiмсот чоловiкiв. I тi пiсля Рiздва спатимуть, п'янi. Тодi ïх легко перерiзати, як свиней. Тихо пробирається орда ногайськими степами; мерзне хан, кутаючись у кожух. Леурза Алi i Чорнобай поïхали з людьми шукати козацьку заставу. Швидко ïï знайшли, вбили вартового, а потiм i решту прикордонникiв, бо не просто взяти козака у полон. Та був на цiй заставi колишнiй бранець Чорнобая — Тхiр. Розповiв вiн яничарам про таємний вхiд на Сiч, через який запорожцi ходять до Днiпра по воду. Зрадiв хан такiй новинi, придумав план: яничари знищать запорожцiв, зайшовши на Сiч, а орда оточить фортецю, пильнуючи, щоб нiхто не втiк. Першими заходили люди Сафар — бея. До нього прийшов миритися Гамiд, який боявся цiєï пастки. Гамiд вiрив у щасливу зорю Сафар--бея, тому намагався знаходитись ближче до нього. Але примирення не вiдбулося. I ось всi уже на своïх мiсцях. Сафар — бей, у якого були своï охоронцi, стояв проти куреня. Вiн хвилювався, бо довго не було команди починати. 2 У Лубенському куренi не всi спали. Звенигора, Воïнов, Метелиця i Сiкач накрились рядном i при свiчцi грали в карти. Дiд Шевчик ще вчора все програв, тому сьогоднi лiг спати. Вiн умостився бiля вiкна, бо приïхали козаки на вибори кошового. Козаки спали .скрiзь: на лавах, на топчанах, на пiдлозi. Приснився Шевчиковi страшний сон. Нiбито вiн заплив далеко у Чортомлик ловити рибу. Так далеко запливав тiльки отаман Сiрко. Вiн нiчого не боявся i, висадившись на березi якоïсь рiки, вирiшив тут збудувати Сiч. Та раптом на нього з кущiв вийшов здоровенний рогатий чорт. А Сiрко його застрелив — i чорт у воду млик. Тому й назвали так цю мiсцевiсть — Чортомлик. Так закинув, значить, Шевчик ятiр, а його щось за вус у воду потягло. Прокинувся старий зi страху. Смик — вус до пiдвiконня примерз. Довелося вiдрiзати. Аж ось Шевчик розгледiв за вiкном яничар. Злякався, бо нiколи ïх стiльки не бачив. Не повiрили йому i козаки, поки самi не переконались. Розбудили товариство, i почався бiй. З усiх куренiв чути стрiлянину. Падають яничари один за одним. Змiшались вони вiд переляку, хотiли ворота вiдкрити, щоб утекти, так не знають, як ïх вiдкрити. Отаман кошовий, Сiрко, закликав запорожцiв до щабель. Припинилась стрiлянина, з куренiв ринули козаки. З Загинули охоронцi Сафар — бея, тепер вiн намагався пробратись до тiєï таємноï хвiртки, щоб вислизнути з цього пекла. Помiтив вiн Гамiда, що також шукав виходу. Гамiду когось цiлився i хотiв застрелити Сiрка. Спiймали козаки цього турчина, i Звенигора бився з ним на шаблях, не бажаючи вибачити свого колишнього лихого господаря. Спостерiгав за цим поєдинком i Сафар — бей. Переживав за Звенигору, не хотiв, щоб Златка залишилась удовою на чужинi. Загинув Гамiд вiд руки славного запорожця Арсена Звенигори. Сафар — бей наблизився до козака. Арсен, впiзнавши у ньому свого давнього знайомого Ненка, пообiцяв врятувати бея. 4 Роман Воïнов помiтив, яку один курiнь зайшло два незнайомця. Це були Тхiр i Чорнобай. Перевдягаючись, вони вирiшували чи втекти з Сiчi, чи вiдкрити ордi ворота. Роман зарубав Тхора, а Чорнобая, перемiгши у поєдинку, виволiк на осуд товаришiв. Поки що його вiдвели хлопцi у холодну чекати товаристського суду. 5 Вранцi скiнчилось побоïще. У степ втiк хан зi своєю ордою. Посланий Сiрком у погоню загiн не здогнав яничар. Товариство приïхало на заставу, де знайшли напiвживого Товкача. Вiн сповiстив своïх товаришiв про зраду, i тiльки тодi помер. Не розкривши таємницю, Товкач не мiг померти. Вiн виконав свiй обов'язок перед товариством. 6 Запорожцi з почестями поховали своïх загиблих товаришiв. Вивели Чорнобая на суд. Разом вирiшили його стратити, але як? I Сiрко запропонував вислухати Шевчика, того самого старого зморшкуватого дiда, який перший помiтив ворога. I зробили, як Шевчик сказав: прив'язали Чорно-бая, сина сотника, гарного козака, до трупа яничара Гамiда i вкинули в ополонку пiд лiд. Нехай Днiпро несе ïх до Туреччини. Пiсля сiчовоï ради знову обрали кошовим Сiрка. Козаки почали роз'ïжджатись. Звенигора, Роман i Ненко виïхали з фортецi i поскакали в безмежний бiлий степ. Епiлог Мартина Спихальського проводили додому в Польщу Арсен Звенигора зi Златкою та Роман Воïнов зi Стехою. Поïхав пан Мартин, Роман з дружиною повернув додому, а Златка i Арсен залишились степом помилуватись. Проминули перед ними страшнi картини: неволя, втеча, боï, походи... Тепер вони знову разом. Але ось у безмежному просторi з'являється вершник, який здалеку нагадує перекотиполе, вiн швидко мчить. Стривожено дивиться Златка. Все сильнiше притискає ïï до своïх грудей Арсен. I розумiє козак, що його щастя коротке. Ось вiнуже чує дзвiн шабель, iржання бойових коней: От — от життя знову покличе його на тяжку нескiнченну дорогу, назустрiч вiтрам i грозам... Бо й само ж воно — дорога без кiнця!

Метки ЛIТЕРАТУРА XX СТОЛIТТЯ, ПОБОÏЩЕ В СIЧI, ВОЛОДИМИР МАЛИК, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
ПОБО&IUML;ЩЕ В СIЧI


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация